ПСИХОФІЗІОЕНЕРГЕТИЧНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ ТА ПРОФЕСІЙНА НАДІЙНІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ ОПЕРАТИВНОГО ПЕРСОНАЛУ ЕЛЕКТРОЕНРГЕТИЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА

PSYCHOPHYSIOENERGETICAL SELF-CONTROL AND PROFESSIONAL EMPLOYEES OF OPERATIONAL PERSONNEL OF POWER PLANT.

Шпак Олександр Леонідович, Генеральний директор ПАТ «Хмельницькобленерго», Драб Я.М., лікар-психотерапевт ПАТ «Хмельницькобленерго»

Shpak O.L., General Director of «Khmelnitskoblenergo», Drab Y. M., psychotherapist «Khmelnitskoblenergo»

Визначено роль психічної саморегуляції в формуванні готовності до роботи. Вивчені психологічні особливості професійної діяльності оперативного персоналу електроенергетичного підприємства, встановлено необхідність саморегуляції. Для підтримки високого рівня працездатності, збереження біоенергетики використовуються прийоми психофізіоенергетичної саморегуляції.

The role of psychic self-regulation for work has been analyzed. The psychological peculiarities of professional activity of operational personnel of power plant have been examined; the necessity of self-regulation has been explained.

To maintain a high level of serviceability, preservation bioenergetics receptions at psychophysioenergetical self-control are used.

Надлишковий потік інформації тримає працівників оперативного персоналу електроенергетичного підприємства у стані постійної психофізичної напруги, що відображається, в першу чергу, на стані здоров’я [3].

Від хронічної нервово-психічної напруги розвиваються, головним чином, захворювання серцево-судинної системи, яка дуже часто реагує на те, що відбувається у світі наших думок та відчуттів. При негативних та шкідливих емоціях слід навчитися керувати собою, своїм станом. Лише за цієї умови можливо успішно протистояти стресовим ситуаціям.

Потрібно оволодіти прийомами психофізіоенергетичної саморегуляції або так званим автогенним тренуванням [1; 4].

Аутогенне тренування – активний метод психологічного тренування, психопрофілактики та психогігієни, спрямований на відновлення динамічної рівноваги системи гомеостатичних саморегулюючих механізмів організму людини, порушеної в результаті стресового впливу. Основними елементами методики є тренування м’язової релаксації, самонавіювання та самовиховання (аутодидактика).

Аутогенне тренування (AT) відноситься до одного з методів ментального психотренінгу і є дієвим методом психологічної підготовки, який на сьогоднішній день достатньо вивчений сучасною наукою та широко застосовується в різних галузях психології, медицини.

Цілеспрямовано регулюючи емоційний тонус та деякі психоенергетичні процеси, автогенні тренування допомагають: дисциплінувати увагу; подолати роздратованість, схильність до зайвих хвилювань; попереджати нервові зриви; забезпечувати стабільний психічний стан при емоційно складних ситуаціях; мобілізувати інтелектуальні та творчі ресурси; зберігати здоров’я, тривалий час підтримувати високу працездатність; позбавлятись від шкідливих звичок (зловживання алкоголем та наркотиками, паління, переїдання).

  Сучасною наукою виділяється два рівні аутогенного тренування – перший і вищий, які вивчаються по черзі, по мірі оволодіння [2; 3]. Найпростіший з них – перший. Другий є достатньо складним і його практично неможливо опанувати без відповідно підготовленого фахівця. Його застосування потребує значного обсягу теоретичних знань. Завдання першого етапу AT полягає в оволодінні шістьома стандартними вправами та навичками входження в аутогенне занурення, самонавіювання та сенсорної репродукції (сюжетне уявлення).

Нижчий щабель становлять шість стандартних вправ, які виконуються пацієнтами в одній із трьох поз: положення сидячи, «поза кучера» – працівник сидить на стільці зі злегка опущеною вперед головою, кисті та передпліччя лежать вільно на передній поверхні стегон, ноги вільно розставлені; положення лежачи – лежить на спині, голова спочиває на низькій подушці, руки, трохи зігнуті в ліктьовому суглобі, вільно лежать уздовж тулуба долонями вниз; положення напівлежачи вільно сидить у кріслі, руки на передній поверхні стегон або на підлокітниках, ноги вільно розставлені. У всіх трьох положеннях досягається повна розслабленість, для кращої зосередженості очі закриті.

Виклик гальмування, спокою у ЦНС шляхом розслаблення мімічних та скелетних м’язів, мускулатури судин і внутрішніх органів і є основою тренування. Оволодіти  методами психофізіоенергетичного управління може кожен, хто здатний подолати внутрішній бар’єр зневіри у власні сили та можливості, володіє духом творчого пошуку. Починати тренування можна у будь-якому віці. Головне при цьому – налаштувати себе на систематичність та регулярність занять. Для занять не потрібно спеціально пристосованих приміщень. Вже на самому початку роботи над собою слід налаштовуватися на тренування у будь-яких умовах (галас, освітлення тощо). Незручності тільки тренують волю, здатність до концентрації уваги та активізують уяву. Вся психічна діяльність з цього моменту повинна бути зосереджена тільки на відпочинку та тренуванні з повним відключенням від сторонніх думок, відчуттів, переживань. Далі можна уявити, що вся увага сконцентрована у вигляді пучку енергії. Ця підвищена чуттєвість під впливом зосередженості є необхідною умовою, коли здійснюється процес розслаблення м’язів, розширення судин тощо.

Вправи виконуються шляхом уявного повторення (5-6 раз) відповідних формул самонавіювання, які підказуються керівником тренування. Кожна зі стандартних вправ починається формулою-метою: «Я зовсім спокійний».

Показником засвоєння чергової вправи є генералізація відчуттів. Наприклад, вправа по продукції тепла в кінцівках вважається засвоєною тоді, коли тепло починає розливатися по всьому тілу.

При освоєнні перших двох стандартних вправ («вага» і «тепло») виникає особливий стан аутогенного занурення. Цей стан характеризується як проміжний між сном і бадьорістю, він є досить близьким до першої стадії гіпнотичного сну (сомноленції). Глибина аутогенного занурення підрозділяється на три фази. У першій фазі людина відчуває вагу, тепло, що розлився по всьому тілу. Друга фаза характеризується відчуттям тілесної легкості, невагомості, причому нерідко виникають порушення схеми тіла. Третю фазу можна характеризувати як «зникнення тіла».

Перша та друга фази можуть бути диференційовані за допомогою електроенцефалограми. У силу значного гальмування кори повторювані формули стають ефективним засобом самонавіювання. В аутогенному зануренні працівник приступає до самонавіювання.

Після того, як шляхом реалізації прийомів психофізіоенергетичної саморегуляції досягнуто стану глибокого м’язового розслаблення, що сприяє гарному запам’ятовуванню, уяві та формує підвищену готовність до насичення енергією, виконується цілеспрямоване самонавіювання з використанням спеціальних формул. За цільовим призначенням формули самонавіювання підрозділяються на такі групи:

1. Група «заспокоєння». Використовується для зняття внутрішнього напруження, емоційної напруги при ускладненні процесу засинання після перевтоми та перезбудження.
2. Група «самонавіювання якості», «впевненості у собі». Як відомо, досягнутий стан глибокої релаксації підвищує процеси запам’ятовування, сприйняття, що успішно може бути використано для самонавіювання необхідних якостей або їх вдосконалення: уваги, пам’яті, волі, витривалості, швидкості орієнтації в складних умовах, витримки, спокою, впевненості у собі та у власних діях тощо.
3. Група «саморегуляції» стану. Йдеться про регулюючий самовплив на судинну систему (профілактика різних проявів гіпертензії), серцевий ритм або інші внутрішні органи.
4. Група «підбадьорювання». Формули самонавіювання використовуються для тонізації організму, самонавіювання стану бадьорості, покращення настрою, готовності інтенсивно виконувати розумову та фізичну діяльність.
5. Група «набору енергії». Глибоке розслаблення м’язової системи забезпечує швидке відновлення сил та сприяє набору біологічної енергії. Людина при цьому відчуває приплив життєвих сил, енергії та здоров’я.

У контексти проблеми підготовки до діяльності в особливих та екстремальних умовах система аутотренінгу ділиться на два етапи: формування вміння оцінювати свій стан і мобілізація [2; 4]. На першому етапі основна увага приділяється м’язовим релаксаціям, виробленню почуття спокою та впевненості. Відповідні вправи спрямовані на розслаблення м’язів, створення відчуття ваги, тепла і холоду, що свідчить про керування вегетативними функціями. На другому етапі в період мобілізації завдання полягає в тому, щоб навчитися довільно управляти своїм станом. При цьому передбачається навчити людину викликати в себе необхідні зміни і тим самим мобілізувати себе в період настання втоми, сформувати вольову установку для дій в екстремальних умовах.

Після досягнення ефекту м’язового розслаблення та потепління у кінцівках можна переходити до відпрацювання навичок із швидкого приведення себе в спокійний врівноважений стан при активній бадьорості та емоційно насиченій діяльності. Для цього необхідно намагатися змінювати напругу м’язів, глибину та частоту дихання, розширювати кровоносні судини, використовуючи самонавіювання задля приведення себе у спокійний, врівноважений стан та готовність до набору енергії. Тренуватися слід постійно та в усіх можливих ситуаціях – під час поїздок у транспорті, в емоційно-складних обставинах. Головний ефект від усього вищезгаданого – це вміння обробляти надлишкову, емоційно-насичену інформацію не на рівні емоцій, а на рівні інтелектуальної обробки та адекватного реагування, що сприяє збереженню серця та судин від стресових ударів негативних емоцій, покращенню здоров’я та працездатності.

Аутогенна вербалізація здійснюється при закритих очах, а завданням людини є розказати про образи, що з’являються в стані аутогенного розслаблення.

Таким чином, в результаті тренувань з психофізіоенергетичної саморегуляції у стані пасивної та активної бадьорості виникають та формуються нові життєво необхідні якості особистості, зміцнюється здоров’я.

Для повноцінної підготовки працівників оперативного персоналу ЕП необхідне формування найбільш ефективних моделей професійної поведінки.

Література:

1. Кокурин, А. П. Психологическое обеспечение экстремальной деятельности / А. П.  Кокурин // Развитие личности. – 2004. – № 4. – С. 190-204.
2. Кроль В.М. Психофизиология человека – СПб: Питер, 2003. – 304 с.
3. Смирнов, Б. А. Психология деятельности в экстремальных ситуациях / Б. А. Смирнов, Е. В. Долгополова. – X., 2007. – 276 с.
4. Тихонова А.Я. Как сохранить и восстановить здоровье. – М.: Сов. Спорт, 1994. – 238 с.